Біла Криниця

Довжина маршруту 24,5 км
Сумарий набір висоти 327 м
Час проходження на велосипеді 2 година 50 хв.

Місце старту автозупинка с. Печеніжин

Колір знакування синій

С Печеніжин-с.Марківка-дж.Біла Криниця-с.Рунгори-с.Печеніжин


Маршрут для велолюбителів зі стажем. Але він може бути цікавий і початківцям, що прагнуть підняти свій рівень.

Від автостанції одразу праворуч (залишаємо головну дорогу), де знаходимо пам’ятник воїнам ІІ Світової війни і синій значок з велосипедистом. Буквально через 70 м буде поворот ліворуч на кривеньку сільську вуличку. Незначний підйом вгору – і ми вже над селом, милуємось краєвидами передгір’я Карпат. Наш шлях проходить попри велосадибу Старжинських, тож ви можете заздалегідь домовитись про обід чи ночівлю.

Виїжджаємо на асфальтівку і повертаємо праворуч, в с. Марківку. Не лякайтесь, якщо дорогу вам перебіжить справжнісінький павлін або ви почуєте крики цього птаха, які перегукуються з кукуріканням. Просто серед місцевих жителів є сім’я Кузиків, що полюбляє екзотику.

Біля сільської ради – ліворуч і ще раз ліворуч. Дорога починає плавний спуск до річечки, але стежте за знаками, щоб не помилитись з поворотом. Після спуску, як і годиться, апхіл – трохи різкуватий на початку, але помірний на решті шляху. Дорога повертає праворуч, далі через два перехрестя їдемо весь час прямо аж до самого підніжжя лісу. Увага, якщо під колесами багнюка, не намагайтесь її проїхати «з ходу». Краще злізьте з ровера і пройдіться стежкою над дорогою, по траві. Бо глина тут дуже добра, не встигните отямитись, як загрузните!

Біля підніжжя лісу – ліворуч, пірнаємо в гущавину. Десь через 150 м натрапляємо на саму Білу Криницю. Це потужне гірське джерело, що сильним струменем б’є з-під гори. Над джерелом – капличка і два хрести. Підіймаємось за нею трохи вище і знову ліворуч, дорогою, йдемо крізь шатро із заростей ліщини. Щойно воно закінчаться, як нам відкривається істина: на власні очі можна спостерігати, де саме норовисті Карпати витягуються в рівнину. Місто на горизонті – Коломия.

Лісова дорога спокійно тагнеться під горою і виводить нас в наступне село – Рунгури. Щойно минаємо хрест – починається даунхіл, подекуди стрімкий, але в будь-якому випадку захоплюючий і веселий. Заїхавши в село, пам’ятайте – нам вниз і тільки вниз. А також про те, що ви їдете дорогою, на якій можуть траплятись люди, корови і машини.

В Рунгурах виїжджаємо біля «клюбу». Село має за собою славу повстанського. А про звитяги місцевих опришків свідчить унікальний військовий меморіал в центрі села. Через міст потрапляємо на асфальтівку, повертаємо ліворуч і далі, нікуди не збочуючи, простуємо назад до Печеніжина. Втомлені і щасливі ми їдемо відпочити до велосадиби або ж чекаємо на транспорт до Коломиї.